Пізньої осені

Понад водою птах стеливсь,

понад водою голубою

ширяв уже пожухлий лист

і застив літо сам собою.

Вода засмучена була,

бо скаламучена дощами;

в ній мокло білих два крила,

що небо зменшили над нами.

Відбитий прохолодний день

дививсь на вимиті обличчя,

не віднаходячи ніде

слідів минулого величчя.

Погнуті списи комишу,

і хвиля, здрібнена на скалки,

і згорнуто у дупла шум —

там сплять передсвітом три мавки.

Лише незмигно з глибини,

де ледве мріли куширища,

дивилось поглядом ясним

веселе сонячне очище.

***