Плаче Рахіль

Плаче Рахіль і не хоче втішатися,

Нерви вужем покрутило від болю.

З вечора спали, а з ранку змагалися,

З вітром ганялись по дикому полю.

Кровʼю налилися груди у матері,

Нікому дати соски затверділі.

Позасинали та не прокидаються,

Тиша зриває мізки породіллі.

Кличе вона та вуста її стиснені,

Ніжно співа та повітря здригається.

Квіти народжені не для загибелі,

Повинні цвісти, а життя уривається.

Плаче Рахіль і Марія розплачеться,

Діти довіку маленькі для матері.

Сина її теж цей світ відцурається

Перед царями, що мешкають в панцері.

Перед пілатом та іродом бункерним,

Тих, що тримають народи в заручниках,

Що гумконвоєм врятовують фосфорним

Жителів вдячних у Вінниці з Бучею.

Плаче, хрипить — безнадійно, безжалісно,

Без співчуття та без слів заклопотаних.

Хто б допоміг? Ситуація пафосна,

Спас би усіх в непритомність огорнених.

Анестезія стабільності зваблює

Не помічати руйнації вектори.

Норму наркотик цей переіначує,

Людяність — міф, проповідують лектори.

Криком кричить, її діти міняються

На вуглеводні... Хай вони будуть прокляті!

В трубах потоків цих кров проганяється

Новонароджених...

                                  Новонароджених...