плавильні озера

наші вікна виходять на захід.

наша пам'ять відтворює довге завершення дня.

як за краєм земного котла

засинає предвічна зоря,

так і ми розмикаємо коло,

мов губи від спраги.

наші вікна – плавильні озера.

ми щоденно купаєм у них слабодухі тіла:

у гарячий потік, у червінь невиразного тла

кожне ціле заходить нагим.

кожен спалах зміїться зеленим

за шатром потемнілих од денної стоми повік.

ні – не ти,

в оксамитове крісло твій сяде двійник

і потоне в червоному склі,

як у теремі винного звіра.

тільки раз на добу повнить нас неминучий дурман.

електрична свіча в тебе в оці – сумний індикатор;

наче ти й у кімнаті,

а здається, що я – сам на сам

із жертовним огнем

у вікні, що виходить на захід.