плесо жовтувате прагне вітру

Плесо жовтувате прагне вітру,

Хоч не зима, а просить той мусон,

Бо дотиків сезон – це саме літо,

Коли дають-приймають в унісон.

Вже ніжності тепла сповна всотало,

Зігрітою вологою, краплинами, блищить,

Через контакт гаряча тінь упала,

Позмішувала фарби у брунатний щит.

Суцільне, як довершена скульптура,

Де кожна впадина й рівнина - ідеал,

Під мікроскопом криється структура,

В ній кожна її часточка – фрактал.

Пом'якшене купанням із солЯми,

Гартоване днем сонця і вітрів,

То прохолодне, як на дні морського храму,

А то гаряче, мов із хвиль край берегів.

Воно при гладінні приємно еластичне,

Подібно щирого підводного піску,

Відтягується, коли пестять звично,

Розгладжується під кінець зв'язку.

Шкіра жовтувата прагне вітру,

Хоч не зима, а просить той мусон,

Бо дотиків сезон – це саме літо,

Тож дмухаю на шию в унісон.