Плюшевий зайка

Мій ідеальний варіант дружби —

це плюшевий зайка.

Я люблю його тихо,

як маму й батька.

Люблю, як мамалигу і токітуру,

як сармале, як теплі галушки.

В його усмішці — щось таке просте,

що гріє серце без зайвої метушні.

У нас тут кажуть:

як чхнеш у своєму селі —

в сусідньому скажуть: «будь здоров».

І в цьому є щось рідне.

А я собі в Садгорі,

де змішались народи і мови,

граю вдома у футбол на консолі,

і ноти складаю у нове.

На синтезаторі — свої світи,

де можна бути собою.

Де звук — це правда,

а не чужі слова.

Епілепсія — це не я,

тривога — це тільки фон.

Світ, може, й крутиться навколо грошей,

але тримають його

доброта і любов.