По цей бік осені

1.

Запевненням, хмільною спіллю

лунає сюркіт від стерні —

яке безмежжя для дозвілля,

які медоточиві дні!

Що навіть долі не картаю,

не нарікаю, а живу

попід парканом коло «раю»,

в соснову шпарку зазираю,

вже бачу осінь, кропиву…

Колеса куряви нагорнуть,

роса остудить, дощ приб’є.

Які по цей бік ночі чорні,

по цей бік — лишенько моє!

По цей бік в мене ані даху,

ані вікна, ані дверей,

за пазухою лиш комаха

та сплюснуте гніздо старе.

А що ж по той бік за парканом:

земля згорбатіла, хрести…

Там, наче масло, свічка тане

від глухоти, від сумоти…

2.

Тільки погляд мій ниткою диму

в шпарку протяг витягує геть.

І таке там безмежжя незриме,

що ще глибше вкорінюєш твердь.

***