Побачення з сином

Я їду на побачення до сина,

Під брамою в’язничною стою,

Коли ж вона настане та година,

Що обніму кровиночку свою.

П’ять літ я вже сюди топчу стежину,

В колючим дротом оповитий дім.

За що страждаєш, мій коханий сину,

Чию вину спокутуєш ти в нім?

Терпи, мій сину, цю лиху годину,

Колись таки ж настане їй кінець.

І я обіймами тебе зустріну,

Дитино люба, рідний пагінець.

Я буду жити, щоб тебе діждатись,

Добро творить, щоб Бог мене простив,

За те, що не змогла вам щастя дати,

За те, що часом вже бракує сил.

Я буду сильною, я всіх любити буду,

Усіх людей, серед яких ти зріс,

Великодушною я буду і забуду,

Хто горе та нещастя нам приніс.

Думками світлими я до небес полину,

Проситиму Ісуса та Отця,

Щоб швидше повернувся ти, мій сину,

Пекельна мука, щоб скінчилась ця.

Ти скоро вже повернешся, я знаю,

Я відчуваю – близько вже той час,

Тож правду кажуть, що нас не вбиває,

Те робить нас сильнішими в сто раз.