ПОЧНУ СПОЧАТКУ

Ламали крила, та й не раз, а я літа́ла,

Збивали з ніг, щоб не пішла, та я вставала.

Мені кричали: «Не роби!», та я робила,

Душа боліла від образ – я не скигли́ла.

Шляхи старались перекрить – я обходи́ла,

Старались добре насоли́ть – все пережи́ла.

Старались пам’яті лиши́ть – я не забула,

Старались звуки приглушить, та все я чула.

Старались боляче робить, та все стерпіла,

Старались все в житті зламать – я жить зуміла.

«Не смій ти ворога прощать!», – та я прощала,

«Він не покається, ти знай!», – та я чекала.

Мені казали: «Не шукай!», – та я шукала,

«До серця близько не приймай!», – та я приймала.

«Любов усю не віддавай!», – я віддавала,

«В полові зе́рна не знайдеш!», – я вибирала.

«Очей на підлість всю закрий!», – я не зуміла,

Чекали, щоб мовчала я – не оніміла.

Терпіла біль і далі йшла, бо жить хотіла,

А страх охоплював мене – як лист тремтіла.

Старались кисень перекрить, та я вдихну́ла,

Повітря в груди я набрала і гайнула.

За біль казали наказать – не наказала,

Що Бог запла́тить всім за все я лиш чекала.

Зламати мріють і тепер, та я не дамся,

Казала і кажу́ гнилій душі: «Отямся…».

Усе в житті я віддаю у руки Богу

Й ніко́му ні у чім не перейшла дорогу.

Бувало всяке у житті – я не зламалась,

Душа топилась у сльозах, та я сміялась.

Збирала все по крихті я і по зернятку,

Щоб навіть всьо́му був кінець – почну спочатку!

06.03.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021

ID: 977073