Поцілунок

У темній гущині її я наздогнав.

Вона, вже лежачи серед пахучих трав,

Руками пружними од мене одбивалась.

Нарешті стишилась — і дивне диво сталось:

Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,

Мов квітка багряна, до мене простягали

Свій келих, сповнений солодкої знемоги.

Натомлені з біги стрункі та дужі ноги

Біліли мармуром під місяцем німим, —

І тихим голосом, охриплим та чудним,

Вона промовила: “Жорстокий переможче!

Упасти в цім бою для мене найдорожче”.

1925