Подих бога

…а, між іншим, знаю – не маю права

І не меншає світ, щоб сказати тобі – люба.

Я вірив у провидіння, у босі ноги, що носять сандалії,

А з ними й тим хто кричав: - Варрава, -

В повітря (що подих бога), з якого тебе й придумав.

Тільки й роздуми, що про тебе:

Млосний погляд, жіночність; що стегна викручують знаки.

Я тлумачив на власну користь їх, як причинно,

Так признатися і без потреби.

Тепер, як завжди, я безправний, сумний кавалер.

Заздрю тим хто торкається уст твоїх, рук і більше…

А ще простоті з якою кричать про своє

Вони: A la guerre comme a la guerre!

Розписавшись у лоні безликим і білим віршем.

Я любив вас, здається, тепер вже, здається, любив.

А тому, залишилось признати поразку, що фатум

В який так напевно і трепетно вірила ти

Не стався. А сталось по волі лихих, не повірених дій,

Що плутають пристрасть

З любов’ю, але постфактум.

18.07.2020