Подихи

Скільки слів в тобі померло ненароджених від неї,

Скільки подихів зів’яло у блакитнім, синім небі,

Скільки раз птахи злітали у його відкрите лоно

І складалися у вірші чорним вихором. Долоні

Скільки книг читали з серця, скільки в променях спинялась

Мить коли горіло сонце, мить коли вона являлась.

І розходились ненатлі, щедрі поклики любові,

Що в’язали трепет серця до присвяти в кожнім слові,

І здималась від знемоги яви паволока димна,

І знічев’я проявлялись в переписаних картинах

Наші зустрічі любовні, парк в якому грудь колише

Театральну гру де шелест вулиць млосну драму пише.

Тільки ти шукала сцени не закоханого міста,

А блукала вільним серцем, чорним шелестінням лісу.

14.05.2023