Подохли

Подохли роки захиткого оптимізму,

вмирають у потугах муки нинішнього дня.

Ким був я? Лиш виводком твердого реалізму,

що з песимізмом зведена рідня.

Не бачити у повному колодязі і дна,

як у думках не кликати спокою,

вмиваючись холодною росою

і харкаючи кров'ю, де земля.

АнгЕли! Заберіть мене з собою!

І заберіте думку од душі.

Я прОшу вас, молю і супокою

прошу, обріжте гніт моїй свічі.

Вже вигорів, як листя восени

зсередини, там попіл і зола лишились,

на кістках шкіра лиш упокоїлась

і серця не запас струни.

Щось я багато згадую про серце, й душу,

бо згадую лиш те, чого нема і не було.

Від долі яблука я з'їв лиш мокру грушу,

до хвостика проїв і згасло тло.

Закрию очі і схрестив я руки,

перехрестив я божого раба,

а муки, ці пискляві муки

доїли й доїдають те, чого і не було й нема.