Поет і природа

Пройшла гроза — і знову літня проза:

Парує степ, і оживає ліс.

І горобці, неначе з-за куліс,

Упали табуном на просо.

І знов спадають трафаретні роси

Із сінокосів буйних кіс,

І знову в небі невідомий біс

Підвісив сонце на прозорих тросах.

І, захолонувши у дивній грації,

Зітхають свіжістю дівочою акації,

Вітрами обціловані до ніг…

А я дивився, серце розривалося:

Ну що в тім нового, сучасного ховалося? —

Так зрозуміти і не міг.