Поет запитує
Любов к отчизні, де героїть,—
поет повчає земляків,
але сирітства їх не згоїть
рядок, що з неба їм злетів.
Бо де вона, твоя вітчизна?
Пече питання, мов трутизна:
чи ця садиба многоцінна,
чи ця Полтава провінційна?
Ці вітряки і винокурні,
ці килими левад медвяних
чи ці пухкі й вельможні дурні
у тарантасах і ридванах?
Чи ця імперія Російська,
що під шпіцрутени лягла?
А тюрм! а кріпостей! а війська!
Їм таки й справді «несть числа».
Чи ту якусь підземну Трою
побачив, біль її та скін:
Зробили з неї скирту гною,
він ще й жартує, чортів син!
То чорт його на жарти пхає
чи божий смуток напосів?
Тут Котляревський затихає
і пише оди до князів.
автор: