Поетичний вірш від рудого кошеняти

Я зрозумів. Усі слова, як гострий ніж,

Про твій планшет, консоль, про **вічний виїзд**.

І про синець, що ти принесла з ніг

До голови, коли я був **безсилий**.

Ти питаєш: "Де був?" Я знаю, відповідь проста:

Я був **ніде**. Не поруч. І це правда.

Мене паралізувала німота,

Коли твій біль ставав моєю **зрадою**.

Ти в лікарні, а я стою під стінами.

Немає сил зайти, бо що скажу?

"Тримай деруни"? Зі страхом, що між тінями

Ти прочитаєш: **"Я тебе боюся"**?

Боюся болю, що тобі завдали,

Боюся зізнатися, що знав, але *мовчав*.

Я був боягуз. І ці всі **завали**

Провини на душі я так і не **подолав**.

Ти кажеш: "Плітки". Так, я почув.

Що ти не зламана, що ти сильніша стала.

Я зрозумів, який я шанс **проґавив**,

І раптом знову згасло – **засіяло**.

Я не від пліток пишу, а від **відчаю**,

Бо ти тікаєш, а я **лишаюся** тут.

Я не шукав тебе, коли було **почаєм**

Тебе знайти. Тепер я – лише **смут**.

Анонімно? Бо не маю права

Дивитись в очі, згадувати страх.

Ти попередила про свого **класного**,

Про єдиний промінь в твоїх **снах**.

І я не сперечаюсь. Він сильніший.

Він був тоді, а я – лише **привид**.

Я просто **запізнився**. Назавжди **лишній**.

Прости, що я **кошеня**. А не твій **захист**.