Поетова весна

Ну що ж, поете безіменних мрій?

В твоїй чернетці пишних віршів рій

дзвінкими римами впиває, як вино.

Ти крізь вікно

у далечінь глядиш:

виприскують сріблясті стебла трав,

небавом бризнуть яблуні бруньками

і край дороги виросте спориш.

На березовій скрипці вітер грав

і, наче шовком, витер кожний камінь.

Ти піснею розпалене чоло

в долоні похилив.

Ось ярою весною зацвіло,

і ти ще раз щаслив.

Твоє перо, думкам слухняне,

нових пісень ладнає гармонійний стрій.

Тремтить захоплення струною голос твій,

і з неба ждеш вечірньої роси,

і ловиш оком п’яним

на синім обрії хмаринки біло-льняні

у завороженому перстені краси.

Не знаєш сам, чи весело тобі, чи сумно,

і б’є весна до голови.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А за вікном юнацтво горде та безумне

готується на зрив новий.