Поезія з різного часу - переклади зі Сергія Шабаліна

Сергій ШАБАЛІН

ПЛОЩИНА ЗЕРО

В час пік на перехрестях ні душі,

холодний дощ беззвучний, як в кіно,

в мізках цейтнот, і всі шляхи чужі,

і всі думки знецінились давно.

Край звалищ неба зламаний торшер

від сонця давнього, що значиться як нуль,

та вже не гріє в'язана та шерсть,

і не пробʼє міцнючий алкоголь.

Газетний розворот, як дно безсиль,

і на екрані чорним біле тло,

в бестселерах - ні цукор, ані сіль,

нулі на циферблатах i табло.

Ні логіки, ні розуму з зіниць,

і музики ні звуку за версту,

завіса льоду з професОрських лиць

вже не маскує їхню пустоту.

Не вичавиш її фатальний слід

з меню, де підцензурний навіть чай,

а на руці гранатовий браслет

замкнувся, як кривава нічия. 

В пилючно-нафталіновій петлі

проходить день в провінції ЗерО,

справдились всі побоювання злі,

столове срібло, мов іржі кора.

Тут "завтра" продадуть за мідяки,

а пам'ять безнадійно нетривка,

і вмажуть знов вчорашні всі братки,

згадавши про натиснення курка. 

Тут замість німба нуль з іконних цат,

замість кавових гранул кіновар.

І моніторить душі старший брат,

прострочений гортавши календар.

 ПЛОСКОСТЬ ЗЕРО

В час пик на перекрестках ни души,

холодный дождь беззвучен, как в кино,

в мозгах цейтнот, но некуда спешить,

все мысли обесценились давно.

На свалке неба сломанный торшер

былого солнца, значимый как ноль,

уже не греет вязаная шерсть,

не веселит паленый алкоголь.

Газетный разворот, как странный сон,

и на экранах все черным бело,

в бестселлерах - ни сахар и ни соль,

нули на циферблатах и табло.

Ни логики, ни разума в зрачках,

и музыкой не веет за версту,

завеса льда в изогнутых очках

уже не маскирует пустоту.

Не устранишь ее фатальный след

в меню, где под цензурой даже чай,

а на руке гранатовый браслет

замкнулся, как кровавая ничья.

В удушьях нафталина и в пыли

проходит день в провинции ЗерО,

все худшие предчувствия сбылись,

и на столе ржавеет серебро.

Здесь “завтра” продадут за пустяки,

а память безнадежно коротка,

и вмажут вновь вчерашние братки,

напомнив о нажатии курка.

Здесь вместо нимба ноль на образах,

вместо кофейных гранул киноварь.

И мониторит чувства старший брат,

просроченный листая календарь…

***

На підході в проспект юна парость - нічийна трава,

здичавіла наслідниця вчора знеслого парку...

Тут весною жило все, цвіло, та на жаль, як бува,

оту флору невгодну сприйняли, як надто стожарку. 

Неспроста ота парость! Не забула у горлі ком, -

той пейзажний об’єкт умертвили службовці у касках,

завалили піском...задавили грунтовим катком,

і чомусь патрулів надіслали в скафандрах і масках... 

“Космонавти, либонь”, - здивувався на теє пагін

і заледве не впав під ударом лопати в канаві,

він гойднувся на Північ стеблом, та лиш Схід був там, ген,

й закатоване сонце і багряна юха заграви...

Вже при тих загорожах, та не для врочистих подій,

накопичувавсь натовп, -  здавалось, його не умовиш,

та прибульці в скафандрах рандомно в’язали людей,

і отих, що за парк, і любителів пива й видовищ.

Їх тоді розвелИ за підручником... по одномУ,

у кутках віддалік дотискали найбільш упертих,

і недавні ще діти побої пройшли і тюрму,

щоб повторно не йти на той іспит: героя чи жертви. 

Будьмо, паросте юна, ти, як завжди, гостра й крута,

помилок не забувш’, ти бруківку оцю розтрощиш,

ти згадаєш про “завтра”, що загублене було там,

і про те, що не можна завагітніти тільки трошки. 

Що лишилось від парку? Топонім старий і бузок,

загорожі огризок і кадри від хронік відзнятих,

де, під брязк автозаків й сирен поліцейських наскок,

дітлахам пояснили, що таке то ті демократи!

 Легендарне пагіння, як відзвук ганебних тих днів,

як відтиснутий слоган із міцного для площ картону,

буйства гами нема в нім, але є ще тепло коренІв,

що транслює світлА суржиково-протестним жаргоном, 

що відтворить по буквах спонтанний отой сад-проєкт,

де окремих чеснот, було так, вже намітилась спайка,

аби ті, хто мав пам’ять, прийшли на безликий проспект,

і уздріли там квіти в загорожі знеслого парку.

***

На подходе к проспекту побег беспризорной травы,

одичалый наследник однажды сметенного парка...

Здесь весной оживали рассады цветов, но увы,

неугодную флору сочли неоправданно яркой.

И случайный побег не забыл все, что было потом,

как пейзажный объект умерщвили рабочие в касках,

завалили песком... задавили грунтовым катком,

как зачем-то прислали патрульных в скафандрах и масках...

«Космонавты, должно быть», — решил удивленный росток

и едва не погиб под ударом монтажной лопаты,

он качнулся всем стеблем на Север, но видел Восток

и казненное солнце в багровой кровище заката.

Между тем у ограды (отнюдь не для праздничных действ)

собиралась толпа, и, казалось, народ не рассеешь,

но пришельцы в скафандрах рандомно вязали людей

и топивших за парк, и любителей пива и зрелищ.

Их тогда развели по учебнику... по одному,

в отдаленных местах дожимали особо упорных,

и недавние дети побои прошли и тюрьму,

дабы не был повторно провален экзамен на твердость.

Здравствуй, юный побег, ты как прежде задирист, упруг,

не забыв об ошибках и плиты брусчатки раздвинув,

ты напомнишь сегодня о «завтра», загубленном вдруг,

и о том, что нельзя забеременеть наполовину.

Что осталось от парка? Топоним былой и сирень

за огрызком ограды... и кадры из хроник отснятых,

где под лязг автозаков и вой полицейских сирен

малышне объяснили, как скверно прослыть демократом.

Легендарный побег, словно отзвук поруганных дней,

как оттиснутый слоган на прочном площадном картоне,

буйства цвета в нем нет, есть тепло не истлевших корней,

что транслирует свет на корявом протестном жаргоне,

что поможет побуквенно вспомнить спонтанный проект,

где отдельных достоинств однажды наметилась спайка,

чтоб сберегшие память пришли на безликий проспект,

обнаружив цветы у ограды сметенного парка...

ПОСТЕР

NN пройдеться до метро,

поповнить телефон свій грішми,

згадає пісню Мумій Троль,

а, може, і ОрвЕлла, грішно.

Веде до банку путь пряма,

сприяє ще й сама погода.

Минувши точку “Шаурма”

і магазин “Дари природи”,

він обійде футбольний двір

разом зі синтетичним полем,

тоді підвал, де з давніх пір

іде торгівля алкоголем.

 Хоч в день, хоч в ніч ти заходи,

тут все на місці, все для буху,

та нині тут не як завжди:

в ефірі сплеск військових рухів!

NN значний, він держить стрій,

та нині вдома йому краще,

перелетить через поріг,

і, не роззувшись, ввімкне ящик.

Жбурнувши куртку на ліжкА,

прикнопить на стелаж оклично

зі закликом “УБИЙ!” плакат,

(толково так воно, лірично...)

 Він довгі кучері носив,

як символ вимерлого виду,

коли від армії косив,

зігравши в спробу суїциду,

забув той ніж і кухню сю,

й добрОдійку свою на біло,

тепер він кличе молодь всю

грунт удобрИти під обстрІлом.

Я бачу вищерблений стіл

і скісну тінь на секретері,

його портрет, паркетний діл,

себе, сидячого при дверях,

 пів навстіж вІкна - виднота -

розводи осені при шторах...

Піду не по англійськи, та

я не вернуся вже на той раз.

Забуду список вічних тем

і тлінний постер із картону,

короткий шлях у під’їзд сім,

і довгий код для домофону,

китайський “Гібсон” на стіні,

вся дека у сонцях по краю...

Багато було в нас в човні,

та менше стане, добре знаю.

 ПОСТЕР

NN пройдётся до метро

и телефонный счёт пополнит,

и вспомнит песню Мумий Тролль,

а, может, Оруэлла вcпомнит.

Дойдёт до банка по прямой,

когда способствует погода,

минуя точку с шаурмой

и магазин «Дары природы».

Он обойдёт футбольный двор

и синтетическое поле,

затем подвал, где с давних пор

идёт торговля алкоголем,

хоть днём, хоть ночью приходи,

ассортимент всегда на месте…

Но нынче дело впереди:

в эфире ход военных действий!

NN значителен и строг,

сегодня он, домой спешащий,

перелетит через порог

и, не разувшись, включит ящик,

и бросив куртку на кровать,

прикрепит кнопками над полкой

плакат с призывом убивать

(почти лирического толка)…

Он кудри длинные носил,

как символ вымершего вида,

когда от армии косил,

сыграв в попытку суицида,

теперь, забыв кухонный нож

и благодетельницу в белом,

он призывает молодёжь

удобрить почву под обстрелом.

Я вижу выщербленный стол,

косую тень на секретере,

его портрет, паркетный пол,

себя, сидящего у двери,

полуоткрытое окно,

разводья осени за шторой…

Уйду не по-английски, но

не возвращусь сюда ещё раз.

Забуду список вечных тем

и бренный постер из картона,

короткий путь к подъезду семь

и длинный код для домофона,

китайский «Гибсон» не стене,

на деке солнечные пятна…

Нас много было на челне,

но станет меньше, вероятно.

***

Ветеран, завсідник вікна,

не із фільмів бої він знає.

А в ефірі знову війна

смерть розмотує аж до краю.

Офіцер же не пʼяний шмак

і на нюх його не обважиш.

Щось з тією війною не так...

ми в криваву вляпались лажу.

За чумою назріла зима,

ніч, безсоння, і з фронту звіти.

Щоб на пси не зійти, - сил катма,

виривайсь, командире, звідти!

Ящик вирубай, хоч на день,

а бички в унітаз, дʼгорі дригом!

пуховик дірявий одінь

і в повітря себе шмигом.

Десь тут поруч і парк, і ставок...

то й кімар на лавці розсохлій

з горобцем одиноким, що вскок,

на подобу свою, - оба дохлі.

Він на мить забув про сім'ю,

й годівничок митарства енні,

чик-чирик і тусовки буденні,

на лавчину присівши твою...

Не шпигун він, і не дезертир -

відірвавшись на мить від зграї.

Але репетує на всю ефір,

яструбиний послід впихає.

Та здригнувсь офіцер, бо уздрів

понад пташком тим хмару грізну,

І рогатки лихий приціл...

знав - прикмета ота зловісна.

Хай війна і чума тут довкруж,

та хоч вкриш йому черствого хлібчика,

і налий наперсток горобчику,

щоб тебе не покинув глузд.

 ***

Ветеран присел у окна,

он бои не по фильмам помнит.

А в эфире опять война

смерть разматывает по полной.

Офицер не пьяный дурак

и в чутье ему не откажешь.

Что-то с этой войной не так…

мы в кровавую влезли лажу.

За чумой приспела зима,

сводки с фронта в ночи бессонной.

Чтоб совсем не сойти с ума,

оторвись, командир, по полной.

Ящик выруби, хоть на день,

а бычки в унитаз вытряхни.

Пуховик дырявый надень

и на воздух себя вытолкни.

Может, рядом парк, водоем…

покемарь на скамье рассохшейся

с приземлившимся воробьем,

удивляясь вашей похожести.

Он сегодня забыл семью,

толкотню за кормушки уличные,

Чик-чирик и тусовки будничные,

на скамейку присев твою.

Не лазутчик, не дезертир

оторвался на миг от стаи он.

Но истошно орет эфир,

ястребиный помет отстаивая…

Содрогнулся вдруг офицер

и увидел тучу громадную.

У рогатки верный прицел,

птичий друг почуял неладное.

Пусть вокруг война и чума,

покроши ему хлеба черствого

и налей другану наперсточек,

чтоб совсем не сойти с ума…

***

Він не умів буть правильним, безлицим,

та соціальний стрій не бичував,

не був і бунтарем, та все ж по пиці

зі шкільних років вправно діставав.

Не вивчивши устав, ішов не в ногу

і дисципліну ратну він губив,

і говорив, що світ у владі бога,

та слово “влада” зовсім не любив.

Рецептами не гравсь, хоч був як знахар

для дому вбитого, що вже ішов на злам,

і шкірою чи дупою міг знати,

де бздур святая в хусточці цвіла.

І не ховавсь, а просто так при ділі

міг заявити у важливий мент

про море синє, і що сніги білі,

і що брунатний свіжий екскремент.

Що казани чортівські іскрозвучні,

що гидкий бруд кальсоно-спідньогО...

І хоч він чемний був, та все ж не зручний,

хотів кохання, та не шукав його.

Галантним був, та не екстравагантним,

вставав та йшов, і тільки, й поготів!

Сектантом був? Та ні, скоріш мутантом,

авжеж, чимало в світі мудаків!

Портрет готовий, висновок доречний,

довкіл бардак, і голий тил-краї,

і даний тип рішуче небезпечний

клейнодам вотчин, що непорушні є...

 ***

Он не умел быть правильным, похожим,

но социальный строй не обличал,

и не был бунтарем, но все ж по роже

со школьных лет исправно получал.

Не выучив устав, шагал не в ногу,

и дисциплину ратную губил,

и говорил, что мир во власти бога,

но слово власть при этом не любил.

Он не сорил рецептами, врачуя

убитый дом, поставленный на слом,

и то ли кожей, то ли жопой чуял

благую чушь в платочке расписном,

что не скрывал, и просто, между делом,

мог заявить в ответственный момент

о море синем и о снеге белом,

и что коричнев свежий экскремент.

Что ярко пламя чертовых жаровен

и тошнотворно грязное белье…

Он вроде вежлив был, но не удобен,

хотел любви, но не искал ее.

Галантным был, но не экстравагантным,

вставал и уходил, и был таков…

Сектантом был он… нет, скорей, мутантом,

короче, много в мире мудаков.

Портрет написан, значит, вывод ясен,

кругом бардак, тылы оголены,

и данный тип решительно опасен

для непреложных ценностей страны.

***

В перевулку спалахнули фари,

виявивши сигаретний дим.

Та невже наблизилася старість?

Думав, буду вічно молодим.

 Зупиню таксі, нахмурю брови,

є ще час, -  ти можеш, ти такий!

Та число прожитих літ коробить,

роз’їдає душу і мізки.

Пролетить літ вісім, а чи десять,

а за ними і сумарний здвиг.

Як і всякий інший з піднебесся,

думаю про те, чого не встиг.

Ще не встиг пізнати Фейербаха

і лишить в Перу від путчу слід,

видати роман, втовкти “Ямаху”,

провести у хлів водопровід.

А на склі коричневіють плями,

від калюж травневих бризки ці!

Час, як знаєм, є абстрактний з нами,

та конкретні в часу гамівці...

 Об’єктивні від мотору коні

і педалей газовий батіг.

І сама дорога, що в погоні

є, овва, за мною, щоб я встиг...

***

В переулке вспыхивают фары,

выявляя сигаретный дым.

Неужели наступает старость?

Думал, буду вечно молодым.

Торможу такси, нахмурив брови,

время вроде есть, дерзай, моги.

Но число прожитых лет коробит,

разъедает душу и мозги.

Пролетит лет восемь или десять,

и придет итоговый раздел.

Как любой другой на этом свете,

думаю о том, что не успел.

Не успел домыслить Фейербаха,

совершить в Перу переворот,

написать роман, разбить «Ямаху»,

провести в сарай водопровод.

На стекле коричневые пятна

майских луж, весенняя гроза.

Время, разумеется, абстрактно,

но конкретны жизни тормоза.

Объективны лошади мотора

и педали газовая плеть,

и сама дорога, на которой

нам, увы, положено успеть...

 ***

В ту далеку опівніч пробудились від гуркоту ми,

від летального залпу, і сирени завили шумно.

Все гаразд, адже так і буває під час чуми,

це ж бенкет на чумі і такий в нього розклад чУмний.

А тоді, все забувши, схололе саке пили ми,

до фуршету разом з різнотрав'ям зі Сходу закуски,

п'яний гомін гінців із Європи лунав із корчмИ,

і плечистий бартендер прасував обслугу «па-русскі».

Майже звикши до зайд, до терактів і стрільбищ за день,

ми по дзвону наперстків бандерлогів з юрби вичисляли,

щоб здолати чимшвидше нестримну стихію «вогонь»

треба безліч стволів i касок пожежних немало!

Треба безліч абсурду і в'язкої ранкової тьми

там, де хирлява смерть пропонує себе на панелю,

і сміється услід нам тому лиш, що під час чуми,

їй не треба нікого жаліти, бо і ми би не мали жалю.

Інфантильній свободі передбачено йшов кінець

(пир іскривсь по-чортівськи, та без водки - гаплик браваді),

й до могили її вже поклали не вінок, а вінець,

РІП-вінець по тріумфах, бо інших не було, насправді.

Повторивши набридлий рефрен про марноту всіх бід,

масть, ота, що віджала «власть», про опричні згадала шаблі.

Все в порядку речей, ми зробили по колу забіг,

і по тридцяти роках наступили на старі грАблі.

Подивились вперед і побачили дощ, згодом сніг,

там, де місто росло із потьомкінської закладки,

і поїхали в ніч по знайомій, кривавій лижні,

на незмазаних лижах, з обрізом, а так все в порядку.

 * * *

В ту далёкую полночь проснулись от грохота мы,

от летальной стрельбы, и сирены надсадно завыли.

Всё в порядке, ведь так и бывает во время чумы,

это, стало быть, пир и расклады его чумовые.

А потом, всё забыв, мы остывшее пили саке,

подытожив фуршет разнотравьем восточной закуски,

пьяный гомон гонцов из Европы стоял в кабаке,

и плечистый бартендер утюжил обслугу по-русски.

Привыкая к захватам, терактам и выстрелам дня,

мы считали по звону наперстков в толпе бандерлогов,

что для спорой борьбы с наступавшей стихией огня

нужно много стволов и пожарные каски помогут,

нужно много абсурда и вязкой предутренней тьмы

там, где тощая смерть предлагает себя на панели,

и смеётся вослед потому, что во время чумы,

нас не нужно жалеть, ведь и мы никого б не жалели.

Инфантильной свободе настал предрешённый конец

(пир был дьявольски ярким, но с водкой закончилась смелость),

а к могиле её, не венок возложили, венец

отслуживших триумфов, поскольку других не имелось.

Повторив тривиальный рефрен о напрасности бед,

масть, отжавшая власть, про опричные вспомнила сабли.

Всё в порядке вещей, мы свершили по кругу забег,

и спустя тридцать лет наступили на старые грабли,

посмотрели вперёд и увидели дождь, позже снег,

там, где высился город потёмкински временной кладки,

и уехали в ночь по знакомой, убитой лыжне,

на несмазанных лыжах, с обрезом, а так всё в порядке.

ЛИСТ САМОМУ СОБІ

Не сперечаймось, друже, відправ

той лист самому собі,

тоді й затямиш, в обхід усіх прав,

ми пішаки в чужій боротьбі.

Глянь, як трупи кидають у рів,

пішло життя на смарк і на плі !

А нафта, синку, твоїх дідів кров,

слонова кістка твоєї землі...

Спробуй, вислизни із ланцюгів,

призупини той фатальний хід!

З бочки пороху викинь усіх дурникІв,

і пусти їхню масу в розхід!

Ту бочку до клепки ще розмете

сама історія, а далі тоді

бунти, вокзал, поштамп, кулемет...

А поруч із цирком “Веселка-дім”.

Главлікар країни, стратег-главком

всю хвор’  її зна і пише нон-стоп -

для кожного хворого за столом -

від іпохондрії напише: окоп,

путівка у пекло під крик “наверх”,

бо то ж його боротьба.

Не вір йому і відправ конверт

без штемпеля і герба.

Погасить час всякий вогонь,

розмиє крики ура,

і натовп здибить на вила тогО,

хто вчора був “на горА”.

І татка, синку, пробач за лікбез,

за правду його не знесудь...

Й листа дочекайся з печаттю чи без,

й адресу свою не забудь.

 ПИСЬМО САМОМУ СЕБЕ

Наш спор наивен, мой друг, отправь

письмо самому себе.

Потом поймешь, что в обход всех прав,

мы пешки в чужой борьбе.

Смотри, как трупы бросают в ров,

кому их жизни нужны.

А нефть, сынок, твоих дедов кровь,

слоновая кость страны.

Попробуй выскользнуть из оков,

замедлив вал роковой,

осилив полчища дураков

на бочке пороховой,

ту бочку вдребезги разнесет

история, а потом:

мятеж, вокзал, почтамт, пулемет,

а рядом с цирком дурдом.

Главврач и первый стратег страны

с болезнью ее знаком.

От ипохондрии он больным

прописывает окоп.

Путевку в ад под вопль “на верх”,

ведь это его борьба.

Не верь ему и отправь конверт

без штемпеля и герба.

Потушит время любой огонь,

размоет крики ура,

толпа на вилы вздыбит того,

кто властвовал ей вчера.

Прости, сынок, отца за ликбез,

за правду не обессудь.

Дождись письма с печатью ли без,

и адрес свой не забудь.

АЛЬТЕР-ЕГО

Обережним дідом-домосідом

всупереч минулому стаю.

Навістити друга не поїду,

у халаті, в капцях я снуюсь.

Сторонюсь культурного динамо...

Шариков з лихвою все втілИв -

агресивно тривіальних хамів,

лиш забув вербальних чикатил,

що пришпилять за копійку денну

в суєті салонів і пивних.

Ще й боюсь повітря кав’яренок

та усмішок ляльок надувних.

Хтось там оком їдким - на сторожі -

свердлить душу бідну, що хоч плач,

а за рогом - гульк! Тінь-пережожий,

видно, завербований стукач!

Плащ до горла, комір височіє,

зір поволі вже мізерним є.

Все то так немолодістю віє,

міцністю футляра віддає.

Та не зміниш місце, ані час той,

де дочасно погасився жар,

хоч в театрі міміки і жесту

ще у згадках мій репертуар.

Всюдисущий страх інтелігента,

та не ждіть вигОди, пошляки,

той, гопотою - цвяхом до стенда,

не підставить заново щоки.

Не змовчить, спинившись при розправі,

і ноги не зрушить, щоб втікав,

лиш за жестом ввічливим направить

іскрометний образ кулака...

В товкотінні звірів, бандерлогів

жест його мені знайомий був,

я покину місце діалогу,

і заклацну сцену на засув...

Вільним режисером, одинАком,

пробіжусь по темі пантомім,

і не крапка стане моїм знаком

в п’єсі, що писав в тандемі з ним.

ALTER EGO

Осторожным дедом домоседом

вопреки былому становлюсь,

навестить приятеля не еду,

на халат и шлепанцы молюсь,

сторонюсь культурного динамо…

Шариков c избытком воплотил

агрессивно тривиальных хамов,

но забыл вербальных чикатил,

что пришьют за несколько копеек

в суете салонов и пивных,

опасаюсь воздуха кофеен

и улыбок кукол надувных…

Некто взглядом въедливо упорным

сверлит душу бедную, хоть плачь.

За углом мелькнул прохожий в черном,

видно, завербованный стукач.

Поднят воротник мой, плащ запахнут,

мизерная зоркость настает,

это все немолодостью пахнет,

прочностью футляра отдает.

Не изменишь времени и места,

где погас безвременно пожар,

но в театре мимики и жеста

помнят мой былой репертуар,

вездесущ испуг интеллигентский,

но не ждите выгод, пошляки,

пригвожденный гопниками к стенке,

не подставит заново щеки.

Не смолчит опешив, и не вставит,

отступая, ноги для рывка,

и за жестом вежливым направит

искрометный образ кулака…

В толчее зверей и бандерлогов

жест его понятен мне без слов,

я покину место диалога

и защелкну сцену на засов,

вольным режиссером одиночкой

пробегу по теме пантомим

и не поспешу поставить точку

в пьесе, что писал в тандеме с ним…

***

Життя початок - дискотека,

гуде від щастя дітвора,

тоді приходить іпотека,

на стіл рахунки, бо пора!

Інстинкт простого чоловіка,

верстає словниковий вміст:

ощадний банк, готель, аптека,

ліхтар, що висне понад ніс.

Нехитрих днів інгредієнти,

кінці, ледь зведені; з руки

хабар, подачки, аліменти,

грядки, заначки, огірки.

Ми всі в прикидах, взуті, ситі,

що не вагон, то ресторан,

а в телевізорі щомиті

ракето-цар на весь екран.

За ним рекламні перестики,

гламур від п’яток до голів,

блондинки, лижні черевики,

повтор плітОк, очок-голів!

Невже ж так буде до могили? -

мікрорайон, де все навскіс

стократ обходжено, ‘старчило б

запалу хоч на переїзд!

Скоріше, ні, не в змозі, де там!

Присівши в парапетний пил,

він з пивом імпорним під вето

вже всю надію перепив,

зі списку виніс, бережливо,

зміцнивши інші всі табу,

заміна імпорту можлива,

але чи зміниш долю ту!

Життя початок - стать, харизма,

свинцева, під кінець, зоря.

Народ боїться катаклізмів,

і голосує за царя.

***

В начале жизни дискотека,

гудит от счастья детвора,

затем приходит ипотека,

счета оплачивать пора.

Инстинкт простого человека

верстает сущностей словарь:

сбербанк, гостиница, аптека,

над переносицей фонарь.

Нехитрых дней ингредиенты,

едва сведенные концы,

подачки, взятки, алименты,

заначки, грядки, огурцы.

Мы все обуты и одеты,

что не вагон, то ресторан,

а в телевизоре ракеты

и государь во весь экран.

За ним рекламные картинки,

гламур от пяток до голов,

блондинки, лыжные ботинки,

повторы сплетен и голов…

Ужель так будет до могилы,

микрорайон, где все окрест

стократ исхожено, хватило б

запала хоть на переезд.

Похоже нет, куда мне, где ж нам?

Присев на пыльный парапет,

он с пивом импортным надежду

домучил, пестуя запрет,

из списка вынес осторожно,

усилив прочие табу,

замена импорта возможна,

чего не скажешь про судьбу.

В начале жизни стать, харизма,

в конце свинцовая заря.

Народ боится катаклизмов

и голосует за царя.