Поезія

Ти відійшла на пʼять хвилин, а я вже встиг

в умі прожити все життя з тобою,

хоч ти не впевнена в мені, та й я не з тих,

хто йде життям залізною стопою.

Ти відійшла на пʼять хвилин, і я забув,

якого кольору були у тебе очі,

якщо я знов в них зазирну, то що знайду, в

яких ти вимірах ховаєшся щоночі?

Я загубився би з тобою посеред

проміння, що приходить зі світанком,

але на кожний крок, що я роблю вперед,

ти робиш два назад у цьому танго,

тому відходиш знову, і мені

лишається амбівалентна тиша,

яку ділю із тінню на стіні

і Тінню, що стає дедалі глибша,

бо я вже стільки був на самоті,

що сам не міг лишатися і ночі;

як поетично, що страждають саме ті,

хто в юність розбивав серця жіночі.

Хай формула лишається все та ж,

не маєш серця — будеш мати садна;

ні, це не карма, карма є вантаж,

а це — поезія, красива і нещадна.

січень-лютий 2024