Погляд на дерево

Крізь вершечки дерев проступає щомиті чіткіше дорога,

і співають багряно присипані листям півні.

Що ж ти вичитать встиг із листка вогняного,

коли він п’ятипало світився тобі у вікні?

Та чи ж лінія серця бува за життєву коротша?

Шестимісячний строк — це багато чи мало для нас?

Тихо стовбур схитнувсь — червониться пороша,

продувається клен, продувається час.

І навіщо труди проростальні, навіщо і муки

розривати бруньки і для листу визбирувать сік?

Якщо небо дихне гіркотою розлуки,

відречеться земля і червоний обірве потік.

Чорне дерево грудня, чом же ти вік не зелене?

Чую, чую у кров інший колір закравсь…

На долоні дивлюся свої, як на листя черлене,

і нічого не можу дізнатись про час.

Мабуть, знають півні… бо читають, як ноти,

і пітьму, і світанки, і сьогоднішній день.

Слухай, слухай: крізь шар чорноти й позолоти

проростає пагілля кленових пісень.

***