“Поєдную з безмежністю буденність”

Поєдную з безмежністю буденність,

з незримим рухом вітру — сталість гір,

тепло хвилясте — з поглядом зеленим,

з блакиттю неба — глибину сузір.

Слова твої поєдную з думками;

ані шпаринки — все життя всуціль

залите вщерть червневими медами:

засолодили і приспали біль…

Оскома приспана з губ злизана лестивістю,

і погляд входить в погляд, як вода,

але душа вчуває зору кривості

і прагне швидше випурхнуть з гнізда..

Десь щось не так… Чи звузивсь отвір зору,

чи погляд мій об сутінь пощербивсь,

дивлюсь крізь тебе, мов крізь шкло прозоре:

твій образ нагло збільшивсь й відступивсь.

У твоїм лоні, виповненім світлом,

побачив я, як вільно плавав плід,

і він єднав зі світлом поцейсвітним

весь потойсвітньо-невичерпний рід.

Крізь мене нитка боляче й незримо

назад соталась, ткалася вперед,

крізь очі теж снувалась нитка… диму…

а на губах червневий танув мед.

***