“Покружляв білий лебідь”

Покружляв білий лебідь,

у небі розтанув,

Затягнулося смутком затоки свічадо.

Може, лебідь той був молодим листопадом,

Може, він не розтанув, а просто зів’янув.

Просто ніколи нам підраховувать листя,

Теплі краплі збирати в гарячі долоні, —

Наші руки всукалися в гриви вихрасті,

І нас хвилі несуть, хвилі-коні з ікони,

Лише руку відпустиш:

пропав!.. прощавай!..

Ми вростаємо в рух.

Нам спинятися ніколи.

Сиву гриву руками міцніше стискай!

Летимо в піднебессі шалено і віхольно…

Ех, несеться табун!

Розтяглися в стрічки знепокоєні зорі,

Ми не чуєм, як плавляться в коней підкови,

Нас не може ніхто зупинити — ніколи:

Берег сонця пливе нам назустріч у море!

Скачем в нову добу,

Розсуваєм простори!

***