Покута

Стікає крапля по підвіконні,

Журба в душі тільки зростає.

Та хіба ж я винна у тому,

Що серце щиро кохає?

Опадає листя на деревах,

Злива починається стиха,

Та не бачила у мареннях,

Що нароблю стільки лиха.

Печаль на арфі душі грає,

Очі сльозами затікають.

І коли його запах вдихаю, 

У серці квіти розквітають

Осуд, крик, плач, образи,

Виведуть разом на розстріл за руки.

Очі, мов море, кричатимуть фрази,

Груди будуть повні покути.