Поламані ламають зламаних

Поламані ламають зламаних,

руїни лиш по собі залишають 

і душі в попіл ті згорають,

назавжди двері в серце закриваючи.

Ключі ми від дверей тих носимо,

як камінь на душі його тримаючи 

і біль у серці від усіх ховаючи ,

і в посмішці нещирій-плачучи.

Але одного дня усі прокинемось ,

зберемо ми по крихтах ті серця поранені,

ключами двері ми усі відкриємо 

і душі зціляться…поламані!