«Поле Шляхи Могили»

Поле. Шляхи. Могили

і чебреці, чебреці.

Ліс, цукроварні, села,

ніж і одріз у руці.

З братом пішов я в повстанці

(брата тепер нема!

за Перекопом на станції

плакав по нім туман).

Вийшли з оселі, веселі

коні іржали на путь,

грузди озерні далі

у золотім меду.

Хлопці! За вільну волю!

Хлопці-повстанці, в гурт…

й серце забилось пістолем

в темний дубовий мур.

В лісі засіли білі

(ніч за рікою йшла).

Зорі в синяву бились

і витикались на шлях.

Змовкли на мить рушниці.

Був в тім чеканні жах,

й темно-таємною птицею

в небі блукала душа.

. . . . . . . . . . .

Що це? Дух баговиння?.

Брате, я досі там…

Ах мої кінні, кінні

дум моїх буйні жита.