Полеміст Іван Вишенський

— О горкое твое панство! О окаянная твоя роскош!

О бедное твое весиле!

Іван Вишенський

Яко наг, яко благ перед вами — навстіжний,

від зуроків ні голки, ні нитки нема,

і кульбабка в устах — закипаюча ніжність,

під ногами під босими ходить зима…

Всю нерівність доріг, гостроту мандрівничу

в свою плоть заскалив, холоднечу ввібрав,

вгамував сум’ятливе повітря обличчям,

зосередивши біль на кінечку пера.

О цей крик на корі — ножова кровотеча,

з щілин літер бив струм голосним джерелом,

щоб забарвить теплом нахололу пустечу,

де мовчання свою гіркоту стерегло!

Звук розвітрений ніжність роздмухав,

жар засипав червоний в глибокі рядки:

«Слово суще — це свідчення духу,

у якому твої розчинились думки».

Згляньсь на поклик душі, на іржу під’язику,

на широкість очей і убозтво руки;

з кожним подихом в плоть входить простір безликий:

оболонку душі розпошир на боки!

Хай вмістилищем слів стануть жили — не горло,

щоб, розтявши зап’ястя, ти міг написать:

«Кожне слово лихе на вустах гріхотворних

най навіки замкне металева печать!»

***