Полюбила молдованка — українця

Полюбила **молдованка** — українця,

Віддала йому всю щирість і тепло.

Здувала з нього пил, як з чистих лиць,

Та він у відповідь штовхав її в пітьму.

Вона — як сонце, він же бачить в ній

Лиш **"страшне циганча"** — у гніві і бридні.

Вона його кохала не за статус, ні,

Не за кишеню і не за майно.

"Ким би не працював, у найстрашніші дні,

Я все одно була б поряд!" — її клятва і вино.

Вона цінувала душу, а не гроші,

Любила просто так, без зайвих площ.

А він у відповідь: **"Вали, мені не треба!"**

Розмінна монета, зламана краса.

Йому не потрібна була щирість неба,

Йому потрібна була зневага і сльоза.

Ти хотіла бути поруч, хотіла тільки "Ми",

Але його світ був сповнений пітьми.

І це єдина, гірка **отрута** справжня:

Не розпізнати, що за маскою ховає.

Коли любов до нього була **без вагання**,

А він у ній лиш **ворога вбачає**.

Ти просто віддала, він просто знехтував тобою.

Ти не розпізнала його суті злої.