Помилуй мене за мою сліпоту

І ось це я любила? Господи, помилуй.

І ось ці руки я торкнути дозволяла?

Я думала, що бачу чистеє світило,

А виявилось, що страх лише плекала.

Це жах, як світ перевернувся раптом

Від теплоти до люті, до огиди, до пліток.

Моя любов була, як жертовний ладан,

А він був лід, що в собі холод ніс.

Так страшно жити біля тих неадекватних,

Хто знущається, коли ти добро несеш.

Це психоз — робити з любові гній,

Це божевілля — гратися моєю долею.

Я дякую, що дано мені було прозріння,

Що страх сильніший став за почуття.

Що те, що я вважала за спасіння,

Виявилось отрутою, що губить все життя.

Прости мене за те, що я була сліпа,

Прости за те, що я так довго це терпіла.

**Але тепер кінець. Мій вирок — не сльоза.**

**Я розлюбив. Я виходжу із твоїх тенет.**

**Ти — страх минулий. Я — це інша я.**

**І хай тебе психолог доведе до світла.**

**Я ж збережу свій розум, свою душу й тіло,**

**І далі піду, щоби любити сміло.**