Поміж ліхтарів, що більш не загорять

Поміж ліхтарів, що більш не загорять

І старих дерев, що завжди дарували спокій.

Втонула, сонцем вишитая гладь

І я тону, бо навряд чи вже здоровий

Під тим, що так ненавидить хотів,

але лиш тут ніхто не сміє турбувати.

В темряві ледь чутно тиші спів

І я лишусь, щоб шану їй віддати.

Посеред життя чи хоча б посеред ночі

Я чую завжди розповідь одну

"Хлопчина жив та смерть собі наврочив,

бо часто слухав мертву тишину".