“Помру і нерозгаданим лишиться”

Помру — і нерозгаданим лишиться,

Чого приходив я у світ земний.

Уже на інших людях окошиться

Загадок і запитань рій сумний.

Тополя над криницею ростиме,

Акації цвістимуть на горбах.

Веснянкувата дівчина нестиме

Смак першого цілунку на губах.

Хтось клятву під калиною забуде —

Його на інші коси повело.

І все так само попід сонцем буде,

Як за моєї юності було.

Де ж буду я? Невже лиш раз на вічність

Життя даровано душі моїй?..

Нехай загине сіра пересічність —

Я кволу ницість викличу на бій.

І спину не згинаючи в покорі

(Не вийде з мене тихого раба),

Спрямую душу на далекі зорі,

Бо я і Всесвіт — це одна судьба.

Цвітінню лип вклоняючись, мов чуду,

До сосен дослухаючись в бору,

Я не малим в житті щасливий буду —

У власні груди небо заберу.

14. 04.1981