“Понаджені летять на теплівщину”

Понаджені летять на теплівщину,

відмахуючи обрій хилиткий:

і що не мах, то далі батьківщина,

і що не птах, то крик на всі боки.

І назирцем махає наодлуці

якась пташина круглими крильми,

маліючи, кругліючи в розпуці,

в сполуці з білим подихом зими.

І що не помах, то повітря рідша,

крутіша піднебесна кривизна,

і пада пір’я щедро, ще щедріше —

яка старшна під серцем глибина!

Як холодно летіти поворітьма

і простір цей вимахувати з крил,

коли твоя мандрівка кругосвітня,

та зграю наздогнать бракує сил.

***