Попелиста осіння смерека

1

Ти мені сказала, що три дні

тому між літаючого листу

бачила смереку на груні:

на боках — від моху — попелисту.

Ти мене покликала: ходім!

Бо її відбиток зяв в плесі.

Може, злі вітри у танці злім

вирвали з корінням і понесли,

а з-під хмари кинули в строми,

вихору здійнявши золотисту,

смеречину з гострими грудьми

на боках — від моху — попелисту.

Я кричу: не йди по сліду тім —

вдариш серце в золотій покрові!

Гостра бартка в розмаху страшнім

так відтяла віти смерекові,

ніби хтось в останню мить не зміг

бартку ту в чоло моє ввігнати.

Навіть якщо завтра йтиме сніг,

де на цій землі колядувати?

2

Сніг усе ж пішов.

Не йшов, а біг,

бо недовго — з хати і до хати.

Брав я слід, як пес.

Твій страх стеріг.

Я знайду,

кому колядувати.

Все ж був сніг як сніг —

як плоть жива,

що співа під хвоєю й смолою.

В чоряу ніч

між зорями Різдва

коник і ягня стоять з тобою.