Порцеляна

До дзвінкого водограю

З шумом балю в голові

Я збігаю по терасах,

По розсипаній жорстві.

Пруг оранжевого світла

На каміння ліг і щез,

Наче хвиля, що розквітла,

Білосніжний польонез.

І із рук байдужих квітку

Я кидаю в глибину,

Із Нормандії згадавши

Молодого старшину.

У похмурому Дюнкерку

Він сідає до стола

І мережану хустину

З рукава переклада.

25. 01. 1941