“порозсипавши сутінки і шкло”

порозсипавши сутінки і шкло

порозбиравши вежі і залоги

ми виявляли що житття було

точнішим від своєї перемоги

воно трималось чіпко за полу

воно повільно дерлося до горла

і цю країну темну як золу

заповідало матірним монголам

і знуджено сушити сухарі

просилися мисливці і дівчата

і термосали небо димарі

над привидом розгорбленої хати

самі собі землею і лайном

живцем і жорном лезом і залізом

передчували що життя було

таким як ми вологим і облізлим

і ми носили крихти голубам

і церемонно скаржились навиліт

що кожен день відпущений не нам

і кожну ніч подужати не в силі

визбируючи сутінки і шкло

ми руйнували вежі і залоги

ми виживали

а життя було

сильнішим від своєї перемоги