Порозумівся

Я жив у смутку, тривога в думці, і без причини,

Робив перерви на відпочинок і повертався,

Гуляв у парку, відволікався, читав новини,

Але той смуток в моєму серці ще залишався.

Тоді поїхав одного разу я у Карпати,

Ходив у гори і піднімався на полонини,

І намагався душевний спокій там відшукати,

Допомагали мені смереки й гірські вершини.

Там я старався самоповагу відшліфувати,

Безглуздість смутку все зрозуміти я намагався,

І дуже прагнув свої печалі контролювати,

Весь час я вірив у власні сили і не здавався.

Як повернувся - тоді відкинув одноманітність,

І розібрався що дуже важко в печалі жити,

Мені вдалося перебороти свою амбітність,

Сумну реальність на власну радість перетворити.

Безглуздість смутку я розумію тепер чіткіше,

Бо сталось диво, печаль пропала одномоментно.

Немає смутку, і це для мене найголовніше,

А на буденність уже дивлюся індиферентно.

Радію сонцю, живу на дачі і без печалі,

В майбутнє вірю і культивую собі троянди,

Гуляю в лісі, відпочиваю на сіновалі,

Тому веселим я можу бути без пропаганди.