Портрет в червоному

Я люблю тебе в червонім.

Срібні чайки понад морем.

Я люблю тебе в червонім! —

Божевільний злет брови.

У безобрійних зіницях

Пролітають дикі коні,

Пролітають над світами,

Не торкаючись трави.

Я люблю тебе до скону! —

Не вбивай мене червоним.

Утопи мене навіки

В зливі чорної коси.

Над безмежними світами

Пролітають дикі коні,

І черлене листя з кленів

Тихо пада навскоси.

Я люблю тебе в червонім,

В грозовій пітьмі волосся!

Мармурове тло обличчя.

Кумачева сойка губ.

Ти насправді зашарілась

Чи мені лише здалося?

Я люблю тебе в червонім! —

Захисти мене від згуб.

Заведи мене таємно

В той далекий сад ірпінський,

Де в кущах палали ружі

В сяйві місячної гри.

Де на мене тихі очі

Проливались, наче пісня,—

Я люблю тебе в червонім! —

Проведи мене з гори.

Пригадай, як у саду тім

Кров’ю сходили порічки,

Як вишнево губи шерхли

В шалі злетів і ширянь!

І повільно так світало,

І туман вставав з-над річки.

Плачем іволги над садом

Малинова квітла рань.

Біля технікуму в лісі

Між дубами голубими

Жаром прискали суниці

Під студентський волейбол.

У вогні жовтогарячім

Задихалась горобина.

Білі руки на червонім

Ворожили про любов…

Ні, не згадуй! Вже — минулось,

Загубилося в торосах…

Бачиш? — Вижив. І нівроку.

Та колись іще хоч в сні

Ти прийди до мене знову,

Як тоді, простоволоса,

В ярій сукні кумачевій,

Посміхнись крізь сон мені.

Я люблю тебе в червонім!

Золота облога перснів…

Пальців пелюстки кармінні

На тремтливім кришталі…

Проведи мене до річки,

Де вітряк на пагорб сперся.

Я піду, і, наче круки,

Відлетять мої жалі.

В бурштинове і черлене

Ллється світло чесучеве.

Що судилося згубити —

Від вогню не вбережеш.

Ти крізь дні мої проходиш,

Наче вітер кумачевий,—

Я люблю тебе в червонім,

В чистім полум’ї пожеж!

Ти в червонім — наче канна!

В білих айстрах скрипки плачуть.

Пролітають сиві птиці

Небом вічних кочувань.

Ти проходиш? — Зупинися!!!

Ще раз дай тебе побачить!

Я люблю тебе в червонім!

Не спиняйся… Прощавай.