“Портрет жіночий на стіні”

Портрет жіночий на стіні,

У грубі жевріють вуглинки,

І тихо-тихо, як у сні,

Пливуть за вікнами сніжинки.

Пливуть за ними дні й літа,

Уже і біль почав минати,

Та не минає самота

І відчуття гіркої втрати.

Бо ніби й хата — як була,

І ті ж у вікнах виднокола,

Але дружина відійшла,

Відкіль не вернеться ніколи.

І стали стіни мов чужі,

Заледве справили поминки…

Неначе тіло без душі,

Оселя, де немає жінки.