Пошматована

Молю тебе, не пий моєї крові.

Я віддала усе задля любові.

А ти пошматував мене, немов тварина.

У цьому є, мабуть, моя провина.

Я визнаю, що забагато довіряла

І так вульгарно душу оголяла.

Я не залишила у шафі ні скелета,

Бо ти – мої країна і планета.

А посмішка твоя, брудна й нещира,

Рубає серце, наче дерево сокира.

Вона радіє, коли я кричу від болю.

Тому й молю, пусти мене на волю.

Думки про тебе помирати вже готові.

Молю тебе, не пий моєї крові.