“Посипав з хвої світлий пил”

Посипав з хвої світлий пил.

А зір — замало.

І ріща із останніх сил

мені палало.

Я миттю переплив ріку

і пісню млосну.

А ти сто літ, як в сардаку

пішла на Босну.

З тобою мати і брати,

й вуйки з вуйнами.

А світлий пил із темноти

завис над нами.

Під сардаками — киптарі

і груди, й тиша…

Лиш на зарінку угорі

палає ріща.

І засипає світлий пил

цю твердь по сволок.

Ти йдеш по нім

з останніх сил.

І грає волох.