“Посланче осені, день многодарний”

Посланче осені, день многодарний,

з просині дивишся поглядом карим:

в річці глибокій світиться свічка,

в нурти відкривши браму відвічну.

Там у глибинах нижу кілечка —

голка вогненна у безконеччя;

Там ледве й видко золота злитки…

Стиснувши міцно голосу нитку,

глибше пронурюй скло захололе,

входь і пронизуй коло за колом.

Ввійдеш в початки, в крапку джерельну,

вип’єш на згадку мить несмертельну.

Зглибивши витоки власного чину,

будеш вважати за вічність цю днину.

***