Посли ночі

Причалив човен сонця в пристань — у вікно на дубі

і кинув на прощання сім червоних весел.

Стовпи струнких тополь підперли небо. Мовкнуть губи.

Прийшли посли від ночі. Чи поїдеш, юний тесле?

Де соковиті грона зір плекає брат твій — ідол

у винницях на хмарах, у саду із плахт плавучих,

коли калина ввечорі засмаглюється блідо,

немов музики двері, відчинились світла кручі.

Підводиш очі — ягоди блакитні на безодні,

мов перший клинописець, списуєш закони ладу.

Палає срібний лій у каганцях зірок холодних,

і змії, мов свічки зелені, світять воском яду.

Твій кінь, мов чорне полум’я, мов вітер спійманий,

лиш гриви молоко спливає шиєю гнучкою,

гребе ногою, як веслом, й на зов шляхів далеких

ширяє ніздря. В нас серця, що вічно рвуться й двоять,

і жовті квіти людські — мізки в черепах, як в глеках.

18 травня 1936