Посмішка (188)

Твій силует у темряві туманній,

дає надію на ясний світанок.

Твій погляд перший, чи останній,

жадаю більше, ніж сніданок.

І твоя посмішка, мов бритва,

ріже пітьму, і навіть хмарне небо.

Кожна розмова, ніби битва,

бажань співати, і думок потреба.

І голос твій миліший тонким струнам,

і спів твій так приємно просто чути.

Думки твої подібні давнім рунам,

а посмішку ніяк вже не забути.