Потік

І знову не спиться, туман в голові...

Думки заблукали, сплелись у клубки.

За обрієм — тихо, ніч дах обійма,

і зорі вогнями блищать у вікна.

Струною натягнута — тиша дзвінка,

і місяць крізь прищур на нас спогляда.

Думки мої — хаос, мов броунівський рух,

В стрімкім лабіринті нейронових дуг.

Блукаючи здавна, щоночі у сні,

шукають невпинно розгадку душі.

І синапси стисне — пройде електрон,

дугою невпинною з сотень нейрон.

Мій мозок - машинна шукатиме далі

життєво важливі для всесвіту дані.

І файли обробки внесуть у блокнот,

іще одну з версій — для чого ж ми тут...

А сонце, злизавши нічну простиню,

розірве промінням космічну петлю

Щоб знову почати, шукаючи далі

безглузді для всесвіту, певно, - деталі...