поточне...

прямує час незримою струною.

бринить струна манливо у майбутнє.

чи то на сполох б'є розніженим світам,

яким цей час - буттям...а також - і початком...

та ще й завершенням також,

коли уламки світу, хімію життя ізнов складе

в миттєвості новітніх літочислень.

по тій струні прямуєм ми - 

створіння усвідомленого "Я",

істотність, наша сутність.

та в ногу з часом до комфорту,

до зручностей свого улаштування

прямує з нами розум наш...зажди!

наш розум?!...де?...

чи нині він проявлений у світі?

адже гримить війна! гучним відлунням канонади

на світ увесь.

у небі літаки та гвинтокрили 

ревуть пронизливо...аж лячно!

плюю у слід їм - бо думки

розкришує той рев на попіл,

як сміття той попіл сіє в безвість,

у непотріб.

...руїни 

осуджують мене -

лайном війни обдали,

занурили у згарища,

у трупний випар ткнули -

не забував аби

в думках своїх про вічне,

що тут були колись хати охайні...

тепер задуха тут.

тут розрух!

та скрізь сади колишні - мертві,

розстріляні нацистською ордою,

рашизмом, мокшею... - потворами часу,

яких зростило сьогодення.

...неспинний час.

до фінішу веде нас,

по цій струні веде все далі 

від початку до завершень.

і... - дай нам, Бог! святої перемоги.

а мокшу - на загин.