“Повій, вітре, на Вкраїну”

Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину,

Де покинув чорні очі…

Повій, вітре, з полуночі.

Між ярами там долина,

Там біленькая хатина,

В тій хатині голУбонька,

ГолУбонька-дівчИнонька.

Повій, вітре, до схід сонця,

До схід сонця, край віконця.

Край віконця постіль біла,

Постіль біла, дівча миле.

Зупинися нишком-тишком

Над рум’яним білим личком,

Над тим личком зупинися,

Чи спить мила — подивися.

Як спить мила, не збудилась —

Нагадай їй, з ким любилась,

З ким любилась і кохалась

І кохати присягалась…

Як заб’ється їй серденько,

Як дівча зітхне тяженько,

Як заплачуть чорні очі,

Вертай, вітре, к полуночі.

А як мене позабула,

Як нелюба пригорнула —

Ти розвійся край долині,

Не вертайся з України…

Вітер віє, вітер віє;

Серце тужить, серце мліє…

Вітер віє, не вертає,

Серце з жалю замирає.