* * *

Повільно небо в тиші меркне...

Жаринки мерехтять здаля,

Немов Карпат єство безсмертне,

Мов саламандра вогняна -

Гірські хребти в хатках поснулих.

Блукаю полем за селом,

Мов, спогади знайду минулі

У сріблі місячнім тайком...

Та загубилися веселі,

Залúшилися лиш сумні,

Поглибше заганяють в землю,

Ще мить - я на пекельнім дні...

По серцю, наче, гострим лезом,

Попався, наче щур в капкан,

В нутрі глибока порожнеча

Огнем холодним обпіка,

І розростаєсь невблаганно

Все пожирає, душу рве...

Кричи щосили - усе марно,

Ніхто не чує й не прийде...

А мертва тиша огортає,

І в крик страшний перероста,

Оглушливий, стогласий... Давить,

Стискає залишки тепла,

Душі зболілої останки.

Скотились сльози по щоці,

Сухі, немов морозні ранки...

Я, наче, в пеклі, й на землі...

09.10.2019