Повільно вводиш самотність мені в вени

повільно вводиш самотність мені в вени

і заливаєш , щоб навіки – воском,

а осінь тче і з митей гобелени

думки біжать поромами під мостом.

Завзято вводиш у мій час – тишу,

і цементуєш – щоб навік – в останнє,

свою любов ти мов тягар облишиш,

вона ж осяде у тобі , мовчанням.

Оскому слів натягнуть твої губи

ти заморозиш – щоб не згоріли – льодом,

у твому серці більш нема напруги

воно черстве. Закрите від всіх кодом.

Повільно вводиш самотність мені в вени

І заливаєш щоб навіки воском,

Тебе ще ловлять всі мої антени

Думки біжать поромами під мостом