Поворот

Мов гість, приходить довгожданий час

і — як колись на мрій аеродромі —

гарячим серцем я вітаю вас,

мої далекі рідні незнайомі.

І, мабуть, ліпше, як не буде слів:

дозвольте, що піду я між каштани,

послухаю, як гомонить Поділ,

на камені історії пристану.

Піду, щоб у провулків глибині,

як метушня буденна вже засне там,

знайти той спомин, що на серця дні

лежить забутий, мов стара монета.

Піду, щоб в молитовній самоті

зустріти місто це благословенне,

куди пливли, несхопні, наче тінь,

думки мої болючі і натхненні.

Куди — до цих золотоверхих веж,

немов мости, такі, як на Дніпрі є,

вели шляхи із чужини безмеж:

гірка печаль і непокірні мрії.

Пробачте, друзі: я багато літ

була в дорозі до старого міста,

де у провулках тишина століть,

де у святинях мудрість урочиста.

Я питиму містерії вино

з фонтану мрій, що їх не зрозуміти.

— А місто, наче бачене давно:

старий знайомий, що плекає міти.

1954