“Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова”

Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова:

ув оці — дерево, у вусі — пташка, а в пальцях — глина.

Долучайтеся до творення всього сущого.

Замикай пташку в насінину, в шкаралупі викохуй дерево

і розмикай пальці — тече глина, а в ній — олені.

По обидва боки вода — віддзеркалює спеку,

а засторчений меч свідчить твоє узвишшя.

Місце оглядин світу, осереддя твоїх присутностей.

Оберни очі — і світ обернеться навколо тебе,

відбийся в кожній піщині і в кожному напрямку —

і твій переслідувач — час —

знайде лише пісок.

День за днем

у зворотний бік і прямо відраховуй кількість

зарубок на ратищі

і вимірюй долонею ширину тіні.

Ось вона — велика ілюзія часу:

сім позначок туди, сім позначок назад, —

то й лічба ні до чого…

Коливання піску, гранітна глибінь і рівність води

в день нової трави та старої посмішки

прозвістують про коротке замир’я між словом і тишею.

При засвічених скронях провіщується тиша,

проводжається сонце

по семи зарубках у небі;

якщо буде завтра, то буде й минуле.

Втікачко слова, свідок мого відлуння, подоки ти є,

моє узвишшя стає ямою,

на гребені дерева — прапори снігу… А де ти?

Чи не твоє крило пише корені слів по краях сутіні

про втіху та муку?

Роздмухай пам’ять, воскреси мову і вигукни:

— Благословенне все первонароджене і незникоме,

якому ані імені, ані нашої міри, ні з’ясування!

Тільки зраджені словом існують у слові.

Одвічна ти, земле, одвічна і мова,

щоб висловити розпач каменю.

***