повсякденність

Господь усамітнює нас,

А люди вишкрябують з нас залишки милосердя

І залишають стигмати. Не татуаж.

Їх не загоїти і не стерти.

Гадали, це Бог хоче мати святих прозапас,

Щоб хтось завжди був на черзі

Цапом офірним. Так, правда нестерпна!

Та правда без прикрас

Така, що люде легко звикають на стерво,

Тут намірно відсутній магічний байпас,

Аби оминути жертви. Йде Ddos атака на сервер: час

Обскубаний–обдертий,

вирвався на волю і чкурнув туди, де Макар телят не пас

І куди не втрапляла фантазія Жуль Верна,

А нас прихопив з собою як консерви,

Мовляв, далі кожен сам по собі, без образ!

Запевняючи паралельно, що наступний раз

Нам трапиться дорогою щось затишне, атмосферне

Розмови пошепки, неспіх, сміх, кава, джаз

І на нас свій ласкавий погляд Доля оберне;

Ще на місці голови в Івана і Олоферна;

Та вже якраз пророцтво сповнитись має,

Смерть від отрути чи сперми,

Черствіють почуття, твердіють думки і стираються нерви

І, здається, кінця-краю не має

Наша оруелівська ферма.

Хтось мироточить, хтось кров’ю спливає,

Хтось сумління в алкоголі топить в дешевій таверні;

Кажуть, що так не буває,

Що у віру Христову навіть Юда Іскаріот наверне

Хоч би одного. Триває

Наша життєва сага химерна:

Зчепились насмерть трефи і черви,

Розляглась земля короваєм,

Зірки тихо відцвітають у тернах,

А у нас ще так відповіді і не має:

Чи далеко наша голова від моргенштерна?

І коли нас таки поховають,

Ми перегній і порох чи засіяні зерна?