Поєзія у золоті зерна

«Джон Діри» ген за горизонт пливуть,

Залишивши зерна вагомі склади…

Повз елеватори в далеку путь,

Повз фронтові дороги, смерті вади…

Відлюдними стежками, крадькома

Гайнуло літо десь, мабудь, — за ними;

Словами відгукнувшись кількома;

Спалило навкруги, всі чисто, рими…

Поєзія у золоті зерна,

У праці заважкої хлібодарів,

Що ж, Київ їм віддячує сповна:

Зе, землю вкрав, для родичів по «карі».

Мігруючи в зухвалість казино;

Зе зеньки крутяться в брудній рулетці,

Змарнують хліб, й до хліба, всеодно,

— Жре бидло задарма в «державній теці»…

Мій Бог, настане коломоськам з «Рути»,

— Кінець кінцем… — щоб їх було не чути.